Налаштування доступності 
Пошук
ВІННИЧЧИНА – ПЕРЛИНА ПОДІЛЛЯ
За моїм глибоким переконанням, Вінниччина –найближча до неба, найживописніша і пісенна земля.
Все, що у моєму серці добре і зле, все започатковане тут.
І.Ф. Стаднюк
Вінницька область утворена – 27 лютого 1932 р.
Територія – 26,5 тис. км2
Кількість населення – 1660,0 тис. осіб, в т.ч.
міське – 812,6 тис. осіб
сільське – 847,4 тис. осіб
Річки: Південний Буг з притоками Згар, Рів, Дохна, Соб, Савранка і Дністер з притоками Лядова, Немія, Мурафа, Русава, Марківка, Кам’янка
Адміністративний центр області – м. Вінниця
Область поділена на 3 міських і 27 сільських адміністративних районів. У складі області – 6 міст обласного значення (Вінниця, Жмеринка, Козятин, Ладижин, Могилів-Подільський, Хмільник), 12 міст районного значення, 29 селищ міського типу, 661 сільська рада, 1466 сільських населених пунктів
Вінниччина – край багатої і різноманітної природи, героїчної історії, що сягає сивої давнини, унікальних археологічних, архітектурних та культурних пам’яток різних епох, самобутніх фольклорних надбань, витоки яких беруть початок у доісторичні часи.На її території є чимало прекрасних заповідних куточків природи, історичних місць, музеїв, пам’ятників і бюстів, які увічнюють імена видатних людей, що тут народилися або проживали.
Вінницька область була заснована 27 лютого 1932 р. Розташована в лісостеповій зоні центральної частини Правобережної України, на Придніпровській височині на південному сході і Подільській височині на південному заході. Вінниччина є частиною Поділля, яке видатна українська письменниця Леся Українка назвала красою України.
Геолого-сировинні ресурси краю складають нерудні будівельні матеріали, граніт, пісок, глина, ракушечник, вапняки для технологічних потреб цукрової промисловості. На Вінниччині є поклади гранату і найбільші в Україні запаси пеліканіту.
Розроблені у краї Бахтинське родовище флюориту, Ямпільське і Глибочанське родовища пісковику, три родовища каоліну, запаси якого на теренах Вінниччини найбільші у світі, Вендичанське родовище глин для виготовлення керамзитового гравію та Жежелівське родовище гранітів.
За ґрунтовими особливостями територія ділиться на чотири агрогрунтові райони: північно-східний – з переважаючим чорноземом, центральний – з сірими і світло-сірими опідзоленими ґрунтами, південно-східний та придністровський райони – з глибокими чорноземами і опідзоленими ґрунтами. На думку фахівців, Вінниччина має найродючіші в Європі ґрунти.
Адміністративний центр області – місто Вінниця.
На південному заході Вінницька область межує з Республікою Молдова, на заході – з Хмельницькою, на півночі – з Київською та Житомирською, на сході – з Черкаською та Кіровоградською і на півдні – з Одеською областями.
Найбільша протяжність області зі сходу на захід сягає 200 км, а з півночі на південь – 185 км.
Саме географічне положення Вінницької області в центрі України сприятливе для її перспективного розвитку як в цілому, так і для туризму зокрема. Воно ж обумовлює і транзитність території. Вінницьку область перетинають залізниці, які використовуються для міждержавних сполучень: Москва–Бухарест, Москва–Прага, Москва–Софія, Київ–Будапешт–Любляна–Трієст, Київ–Легніце та ін.
Територією області проходять важливі магістралі: Київ–Одеса, Київ–Львів, Харків–Львів, Київ–Кишинів та ін. По щільності залізничних колій на одну тисячу квадратних кілометрів території область посідає п’яте місце по Україні.
В останні роки у Вінниці відкрито аеропорт, налагоджено повітряне сполучення обласного центру з Києвом, Одесою тощо.
Проведенню відпочинку та оздоровленню сприяє помірно-континентальний клімат області.
Вінницька область має досить густу мережу річок, що відносяться до басейну Чорного моря. Головні річки області доповнюють малі, кількість яких сягає тисячі (1086).
Чимало водних ресурсів області зосереджується в ставках (понад 4 тис.) га водосховищах (63). Всі водойми області надають великі можливості для таких видів відпочинку населення, як катання на човнах, катамаранах, купання, водні мандрівки, оздоровчі сонячні та повітряні ванни, рибальство. Цими видами відпочинку можуть скористатися і туристи.
Крім того, в області стрімко розвивається активний туризм. З метою популяризації та підтримки цього виду туризму Вінницьким туристично-спортивним союзом розроблено 37 нових маршрутів, з них: 10 водних, 6 пішохідних, 6 велосипедних, 8 маршрутів вихідного дня та 1 лижний.
Вінниччина багата і якісними мінеральними та прісними підземними водами. Варто при цьому згадати хоча б Хмільницьке родовище мінеральних лікувальних радонових вод, де створено систему курортних оздоровниць, в яких успішно лікуються люди з різноманітними хворобами.
Гарний відпочинок пропонують Будинки відпочинку «Гірський» (Могилів-Подільський район) і «Сокілець» на річці Південний Буг та бази відпочинку підприємств і організацій на берегах річок Південний Буг, Дністер, Мурафа, в т.ч. на березі водосховища Ладижинської теплоелектростанції біля с. Степашки.
Розвідані численні родовища столових вод, на п’яти з яких налагоджений розлив («Регіна», «Княжна», «Шумилівська», «Подільська», «Росяна»).
Для розвитку екологічного туризму, відпочинку та оздоровлення на території області важливе значення мають багаті лісові ресурси окремих районів області, зокрема: Вінницького, Гайсинського, Жмеринського, Іллінецького, Калинівського, Літинського, Піщанського, Тростянецького, Тульчинського, Хмільницького, Чечельницького.
Значний рекреаційний потенціал Вінниччини складають природоохоронні об’єкти, яких на території області функціонує 338. Це – заповідники, заказники, урочища, пам’ятки природи загальнодержавного та місцевого значення, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва, створені у ХVІІІ-початку XX ст.
Окрім природно-ресурсного потенціалу, Вінниччина щедро представлена пам’ятками археології, архітектури та містобудування, історії, культури та етнографії, що дбайливо зібрані у музеях міст і сіл області. На сьогодні в області функціонує більше 120 музеїв системи Міністерства культури і туризму України. Із них: 23 державні та 97 самодіяльних, 33 з яких мають звання міжнародний». Загалом в області під охорону держави взято біля 3,5 тис. пам’яток.
На її теренах відкрито понад 1,5 тис. археологічних пам’яток під доби пізнього палеоліту до середньовіччя. Значна їх частина належить до трипільської культури (ІV-IIІ тис. до н.е.). Розкопки цих пам’яток дали багатий матеріал для висвітлення різноманітних сторін побуту, господарської діяльності та ідеологічних уявлень носіїв трипільської культури. На території області виявлено чимало городищ і курганів. Немирівське скіфське городище є одним з найбільших в Україні. Далекі пращури залишили у спадок чимало унікальних поховань і скарбів, що дійшли до нашого часу.
Чого тільки варті розкопки біля с. Гордіївка Тростянецького району, де знайдено найдревніше золото України, (епоха бронзи, вік курганів – 3-3,5 тис. років). Колекція намиста із бурштину з цього комплексу – одна з найбільших у Європі. Чи поховання сарматської жриці зі всіма атрибутами, виявлені біля с. Северинівка Ямпільського району. Пам’яток такого типу в Україні за всю історію археології знайдено всього декілька. Або ж унікальний східнослов’янський Бернашівський ювелірний комплекс середини І тис. нової ери.
Серед архітектурної спадщини регіону особливий інтерес для туристів становлять замкові комплекси ХVІ-ХVІІ ст. у Буші, Барі, Озаринцях, Мурованих Курилівцях, Селищі, Хмільнику та Іванові; безліч палаців, костьолів, церков XVII XIX ст., які збереглися у 22 районах, містах Вінниці та Могилеві-Подільському. Є і давні синагоги, як наприклад у Шаргороді.
Надзвичайно привабливими для туристів є Державний історико-культурний заповідник «Буша» Ямпільського району, скельний монастир у с. Лядова Могилів-Подільського району, пам’ятка архітектури XVIII ст. палац Потоцьких у Тульчині та багато інших цікавих місць, які ви можете побачити, відвідавши міста і села області.
У 2007 р. Вінницька обласна рада зініцювала проведення конкурсу «Сім чудес Вінниччини». На розгляд журі було представлено 48 найрізноманітніших пам’яток краю, серед яких і були обрані найкращі. Разом з цим, було започатковано номінацію «Перлини Поділля», до якої увійшла ще 21 пам’ятка – духовні святині, палаци та парки, меморіальні музеї, історичні та природні об’єкти Вінниччини.
Дотепер збереглося чимало цінних споруд громадського призначення – гімназії в Гайсині, Жмеринці, реальне училище у містах Бар та Вінниця, залізничні вокзали в Козятині та Жмеринці, готель «Савой» у Вінниці.
Вінниччина багата на непересічні події минувшини, також буде цікавою для шанувальників історичних пам’яток.
Наприкінці ХVІ-на початку XVII ст., як і по всьому Поділлю, населення краю брало активну участь у повстаннях під проводом К. Косинського, С. Наливайка, Т. Федоровича (Трясила), І. Павлюка, Я. Острянина. Особливо активно діяли повстанці на Брацлавщині, у містах Вінниця, Немирів, Шаргород, Бар.
Широкого розмаху досяг народний рух під час Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. Наприклад, битва під Махнівкою (нині с. Комсомольське Козятинського району) – у 1648, під Вінницею і Красним – у 1651, під Батогом (с. Четвертинівка Тростянецького району) – у 1652, оборона Буші – 1654 роках та ін.
На Вінниччині діяли загони, якими керували найближчі сподвижники Богдана Хмельницького, – Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай. Великі кургани на території багатьох районів області залишилися німими свідками героїчної боротьби українського народу за свободу і незалежність.
Вінниччина – батьківщина Устима Кармалюка – легендарного героя і керівника селянських повстань на Поділлі проти поміщиків у першій третині XIX ст.
Двадцяте століття закарбувалося у долі населення Вінниччини визвольними змаганнями 1917-1920-х рр., руйнівними Першою і Другою світовими війнами, спустошливими іноземними інтервенціями, голодом, сталінськими репресіями, Чорнобильською катастрофою.
Вінниця у 1918-1920 рр. тричі ставала столицею Української Народної Республіки періоду Директорії і саме тут біля трьох місяців вирішувалася доля української державності.
Жахливою сторінкою в історії Вінниччини був Голодомор 1932- 1933 рр., про що свідчать цифри статистики тих років. У жовтні 1932 р. у Вінницькій області проживало 4 726 097 осіб, у другій половині 1934 – 3 944 523 особи. Різниця становить 781 574 особи (16,53%). За дослідженнями істориків, від голоду загинуло вінничан більше, ніж під час гітлерівської навали.
Суттєві матеріальні збитки та людські втрати зазнала Вінниччина під час Другої світової війни. Невдовзі після її окупації, що тривала 2 роки і 8 місяців, у Коло-Михайлівському лісі, неподалік Вінниці, фашисти збудували ставку Гітлера «Вервольф». Тож на території краю зосереджувалися відбірні есесівські частини і загони гестапо, які з особливою жорстокістю розправлялися з мирними жителями та військовополоненими. За період окупації було знищено 204 781 чол. мирних жителів, 45 972 – радянських військовополонених, вивезено на роботи до Німеччини – 74 167 осіб.
Незважаючи на це, у роки війни на Вінниччині діяло 6 партизанських з’єднань, 10 загонів, 17 окремих партизанський груп загальною чисельністю 19 тис. чоловік. Вінницьке підпілля очолював Герой Радянського Союзу І. В. Бевз.
Вінницьку область визволяли війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна в ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції. Безпосередньо Вінницю звільняла 38 армія під командуванням генерал-полковника К. С. Москаленка. Наказами Верховного Головнокомандуючого 11 військовим частинам було присвоєно почесні звання «Вінницьких», 4 – «Жмеринських», 4 – «Вапнярських».
За героїзм, проявлений під час війни, високе звання Героя Радянського Союзу отримали 123 земляки, а генерал армії І. Д. Черняховський і полковник І. Н. Бойко удостоєні цього звання двічі. 42 мешканці Вінниччини стали повними кавалерами ордена Слави.
Вінниччина, край високої культури і духовності, за свою історію нагромадила величезну скарбницю самобутніх народних традицій, звичаїв, обрядів, до яких ви можете долучитися, подорожуючи населеними пунктами області.
Славу Вінниччині додають своїм неповторним і розмаїтим мистецтвом талановиті народні митці. З XIX ст. далеко за межами України були відомі рушники та сорочки вишивальниць з с. Клембівка Ямпільського району. Здавна у краї розвивалося гончарство, що славиться своїми глибокими традиціями, красою та своєрідним характером керамічних виробів. Особливого розквіту це древнє ремесло набуло у 20-ті роки XX ст. в с. Новоселівка Гайсинського району, де жили й творили видатні майстри – Андрій Гончар та брати Яким і Яків Герасименки.
Ще одним відомим центром традиційного гончарства на Вінниччині вважається с. Крищинці Тульчинського району. Крищинецька земля дала світові талант Івана Тарасовича Гончара – основоположника вітчизняної народної керамічної скульптури малих форм. Яскравим продовжувачем крищинецького гончарства є Олексій Григорович Луцишин, який не лише створив власний безцінний художній спадок, а й виплекав власну мистецьку школу. Свою неповторну гончарну техніку створили і барські майстри гончарного мистецтва Петро Лукашенко, Петро Маніта, Павло Самойлович, Григорій Куликовський.
Прославив Вінниччину своїми оригінальними скульптурними композиціями, своєрідним декоративно-фігурним посудом Олександр Ганжа, знаний народний майстер художньої кераміки, що народився у старовинному гончарному центрі – селі Жорнище Іллінецького району.
З покоління у покоління передається і традиція писанкарства. В області інтенсивно розвивається мистецтво народної витинанки. Найвищим рівнем майстерності серед витинанкарів Вінниччини відзначилася заслужений працівник культури України Марія Оксентіївна Руденко з с. Слобода-Яришівська Могилів-Подільського району.
У Вінницькій області з середини XIX ст. широкого розповсюдження набув обробіток каменю, що належить до рідкісного промислу. Цьому в значній мірі сприяли великі запаси гранітів. Одним із центрів монументально-меморіальної пластики, декоративного оздоблення виробів садово-паркової архітектури є Гнівань. Гніванські майстри поставляли свою продукцію для будівництва Московського метрополітену, оздоблювали Московський університет, їх художні вироби вивозилися у Францію, Німеччину, Австрію, Польщу.
Відомі на Вінниччині і такі види діяльності, як ткацтво, зокрема килимарство, що були невід’ємною частиною домашніх занять кожної селянської сім’ї, соломоплетіння, різьблення по дереву.
Традиції українського народного живопису розвивають художники Віктор Наконечний, який відкрив у власному будинку картинну галерею, Віктор Крижанівський, Тетяна Дедова (с. Клембівка Ямпільського району), Федір Панчук, Іван Горобчук (м. Вінниця).
Культурно-мистецькі надбання Вінниччини сьогодні гідно продовжують сотні фольклорних колективів різних жанрів, майже 300 носять почесні звання – народний (зразковий) аматорський.
Значний внесок у збереження усної народної творчості Вінниччини зробили відомі збирачі фольклору Явдоха Зуїха, Г. Танцюра, Н. Присяжнюк, М. Руденко. Їх справу успішно продовжують кавалер ордена княгині Ольги III ст. З. Чорна (с. Стіна Томашпільського району), Г. Коваль (с. Бохоники Вінницького району), В. Вовкодав (с. Кармалюкове Жмеринського району).
Ознайомитися з народними обрядами та звичаями вінничан ви можете, взявши участь у традиційних всеукраїнських заходах, що відбуваються на теренах області. Зокрема:
на святі народного мистецтва «Українська витинанка», що проходить у Могилеві-Подільському, на батьківщині фольклористки, майстра народної творчості, заслуженого працівника культури України Марії Руденко. Також відвідати експозицію районного музею етнографії і народного мистецтва її імені та єдиний в області міський будинок народної творчості, де створено унікальний Музей витинанки;
— на симпозіумі-практикумі «Бубнівська кераміка» у с. Бубнівка Гайсинського району, вироби учасників якого зберігаються у фондах музею-садиби видатних майстрів, основоположників бубнівської кераміки, братів Якова і Якима Герасименків у с. Новоселівка;
— на симпозіумі скульпторів-каменярів «Подільський оберіг» у с. Буша Ямпільського району. Роботи учасників можна побачити на території Державного історико-культурного заповідника «Буша», що являє собою цілий комплекс пам’яток археології, історії та культури;
— на огляді-конкурсі автентичних колективів на приз Г. Танцюри у м. Гайсин, який збирає фольклорні та фольклорно-етнографічні гурти зі всієї України;
— на святі кобзарського мистецтва ім. В. Перепелюка «Струни вічності» у Вінниці, в якому беруть участь відомі солісти, ансамблі та капели бандуристів зі всієї України. Гості свята відвідують с. Вороновиця Вінницького району, де тривалий час жив відомий кобзар, композитор, письменник і народний майстер Володимир Перепелюк.
Ви можете також стати учасниками Міжнародного фестивалю етнічної музики та лендарту «Шешори - Подільські», що проводиться у с. Воробіївка Немирівського району. З 2009 р. щорічно у третю суботу травня вшановується День Південного Бугу.
Сподіваємося, ваші позитивні враження про Вінницький край значно збагатяться, якщо ви ознайомитеся з іменами знаменитих земляків. Це – Михайло Коцюбинський і Степан Руданський, Микола Леонтович і Петро Ніщинський, Родіон Скалецький і Федір Верещагін, Владислав Городецький і Григорій Артинов, Володимир Антонович і Валентин Отамановський, Марко Соколовський і Михайло Маслюк, Данило Заболотний і Зельман Ваксман, Микола Некрасов і Ярослав Івашкевич, Михайло Стельмах і Василь Стус... І цей перелік можна продовжувати й продовжувати. З Вінницькою землею доля пов’язала видатного українського історика М. Грушевського, письменницю Марко Вовчок, полководця О. Суворова, основоположника польової хірургії М. Пирогова, художника В. Тропініна, генія світової музики П. Чайковського, авіатора-винахідника О. Можайського. Вдячні земляки увіковічнили пам’ять про них, створивши літературно-меморіальні музеї, музеї-садиби, пам’ятники, погруддя.
Завітайте до нашого краю, доторкніться до його історичних каменів, помилуйтеся його красою, подивуйтеся його археологією, архітектурою, історією.