Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлювальним актом і не гарантує особі набуття права власності на земельну ділянку

 Таку позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 607/19806/18.

Особи звернулися до суду з позовом до Тернопільської міської ради про визнання протиправним, скасування рішення сесії Тернопільської міської ради, мотивуючи його тим, що ще у 2015 році зверталися до Тернопільської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0266 га у спільну сумісну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, того ж року було погоджено межі земельної ділянки площею 0,0266 га для відведення позивачам, площею 0,0434 га - Тернопільській обласній раді для обслуговування адмінбудинку. Рішенням Тернопільської міської ради було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Позивачі стверджували, що їм стало відомо, що Тернопільська міська рада своїм рішенням внесла зміни у рішення та надала дозвіл Тернопільській обласній раді на розроблення проекту на земельну ділянку площею 0,0536 га, чим порушила їх права на отримання земельної ділянки площею 0,0266 га.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 квітня 2021 року, яким  у задоволенні позовних вимог відмовлено, залишено в силі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачами не доведено, що оскаржуване рішення Тернопільської міської ради від 04 квітня 2017 року № 7/14/245 прийняте не в межах повноважень органу місцевого самоврядування, не у спосіб, встановлений законом, та з порушенням прав позивачів. Судом при розгляді цієї справи встановлено відсутність порушеного права позивачів відповідачем та відсутність підстав для визнання протиправним оскаржуваного рішення міської ради.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України.

Отже, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу надалі точно визначити предмет оренди.

Касаційним цивільним судом зазначено, що на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. При цьому обов'язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Так, особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Виходячи з викладеного, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи

недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є стадією процедури отримання права власності (права користування) на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки за відсутності для цього законних перешкод.

Зазначений інтерес у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше охочих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатному переданні земельних ділянок у межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України) першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю його прийняття.

Детальніше з рішенням суду можна ознайомитися за посиланням (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108335791).