27 січня – день скорботи, день болю, який огортає весь світ. У цей день ми згадуємо мільйони невинних жертв, чиї голоси назавжди заглушили кулі, газові камери, концтабори та марші смерті. Їхні життя були знищені лише за право бути собою.
«Голокост, який призвів до знищення однієї третини єврейського народу і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, що приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередження…» – ці слова містить резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 2005 року, яка встановила цю пам’ятну дату.
27 січня — це нагадування всьому світу про крихкість миру та жахливі наслідки байдужості. Це заклик до дії: об’єднуватися, боротися проти ненависті, протистояти агресії та зберігати пам’ять. Пасивне спостереження за проявами насильства та злочинами проти людяності не лише є недостатнім, але й само по собі стає співучастю у цих злочинах.
Сьогодні, коли Україна відчайдушно бореться за право на життя, свободу та майбутнє, коли російські окупанти знищують наші міста й села, вбивають дітей, українці краще за інших розуміють, наскільки цінним є життя та якою дорогою ціною дається свобода.
Ми повинні пам’ятати. Ми зобов’язані пам’ятати. Бо забути – це зрадити тих, хто загинув. Забути – це дозволити історії повторитися. Велика війна, яку розв’язала рф проти України яскраво продемонструвала, що пасивна пам’ять про злочини геноциду не є гарантією запобігання їм у майбутньому.
Нехай вічною буде пам’ять мільйонів жертв Голокосту. Нехай вічною буде пам’ять усіх, хто загинув від російської агресії. Забуття – це найстрашніша зброя, що дозволяє історії повторюватися. Тому наша пам’ять – це наш захист.